When had I traveled to Prague, I already knew that my friend Oksana used to visit Daniela and help her. I had always wanted to try this kind of help but there were many fears. First of all, I am very bad (even terrible, to be sincere) at English. And I can say only “ahoj”, “nashledanou” and “pivko” in Czech. I’ve never had any experience with assisting. In fact, I have always been afraid to take responsibility for something. I am a horrible assistant at the first glance, am I not?

But one fine day my friend and me came to Dani together and I had finally met her. She is a wonderful and bright person, full of ideas and interesting thoughts. Daniela told me very clearly what to do, showed me how to do it and asked: “So…? When will you come?”

I was not able to say a word, I covered my eyes and thought: what to do then? I was able to help her (she had already convinced me of it), we would have a great time together and I WANTED! I wanted to do it! Well, I agreed.

I came only twice — every time to spend 5 hours with her — because my time in Prague was limited but I will never forget that. It was very useful, funny and interesting. Sometimes difficult, of course, but is it a problem? I had never cooked meals in an electric mini-oven with the cooking element housed in the lid, I had never prepared a sandwich with fish-spread, never seen device measuring the hardness of a cooking egg… I had no idea what were the right words for wheelchair, toothpaste and pants in English, I forgot how hair fixer worked, I had never communicated in 4 languages ​​with one person (Dani is a clever polyglot).

This experience of assisting gave me not only a wonderful new acquaintance, not only a lot of emotions, but it helped me to overcome language and psychological barriers and break the empty, illusory fear of the unknown. Now my worldview horizon has become wider and I know for sure that we will meet again. Maybe in another country, maybe in another apartment, who knows…

Daniela’s world is still incomprehensible to me but I know for sure that there are many good, strange and different people in her life. I think that doing good is neither a deed nor something that one should boast about. That’s a very common state in everybody’s life.

Well, this is just my brief history, just my opinion, but I can tell you one more thing: if there’s anything that stops you, just throw it away.

Thank you, Dani, for everything and we’ll meet again. Love you. Цьом цьом (Kiss kiss)

6.2.2018

Alina was visiting Prague and staying at her Ukrainian friend at the time of doing assistance.

In Ukrainian:

Всім привіт. Мене звати Аліна і не можу похвалитись успіхами в своєму житті. Я народилась в Україні, вчилась в університеті на журналіста, працювала на десятках різних роботах. Зараз я живу в Варшаві і працюю фрілансером. Коли їхала в Прагу, то вже знала, що моя подруга ходить до Даніели і допомагає їй. Я завжди хотіла спробувати, але є багато але. По-перше я дуже погано, навіть жахливо, знаю англійську, чеською я знаю хіба слова: агой, насхледано і півко, я ніколи не мала досвіду асистенства і завжди боялась брати на себе відповідальність. Такий собі з мене асистент на перший погляд, правда?

Але одного прекрасного дня ми з подругою прийшли до Дані разом і я нарешті з нею познайомилась. Вона виявилась чудовою і світлою людиною, повною ідей і цікавих думок. Дані дуже чітко розповіла мені що треба робити, показала як і запитала: ну то як? Коли прийдеш сама?

В цей момент мене охопив панічний страх. Я не могла сказати ні слова, ховала очі і якось подумала: але чого ні? Я можу їй допомогти(вона мене в цьому переконала), ми гарно проведемо час і я хочу! Хочу це зробити! Ну і я погодилась. Я приходила всього два рази по 5 годин, бо мій час в Празі був обмежений, але я ніколи цього не забуду. Це було дуже корисно, весело і цікаво. Місцями складно, звісно, але хіба це проблема? Я ше ніколи не готувала їжу в електричній каструлі, не робила канапки з якогось рибного паштету, не знала шо є приборчик, який показує на якій стадії варіння перебуває яйце, не знала як англійською буде інвалідна коляска, зубна паста і штани, забула як працює лак для волосся, ще ніколи не спілкувалась 4 мовами з однією людиною. Дані виявилась кмітливим поліглотом)

Цей досвід асистенства подарував мені не лише прекрасну нову знайому, не лише масу емоцій, він допоміг перейти мовний та психологічний барєри, допоміг опановувати пустий ілюзійний страх перед невідомим. Тепер мій світоглядний горизонт став ширшим і я точно знаю, що ми зустрінемось знову. Можливо в іншій країні, можливо в іншій квартирі, хто знає)

Світ Даніели досі незрозумілий мені стовідсотково, але я точно знаю, що в її житті багато хороших, дивних і різних людей. Я думаю, що робити добро це не подвиг і не щось чим можна вихвалятись. Це апріорі нормальний стан, який має бути в житті всіх людей.

Це лише моя скорочена історія, лише моя думка, але повірте, якщо є хоч щось, що вас зупиняє – це треба просто викинути.

Дякую, Дані, за все і до зустрічі. Люблю тебе. Цьомцьом.